Якось він жив у серці гранату. Це був Халіль Джебран — відомий американський письменник ліванського походження. Поет, художник, філософ, скульптор і графік.
У 1918 році у Нью-Йорку вийшла друком англомовна книга “Безумець: його притчі та вірші” Джебрана. Книга пропонує вірші та розповіді у формі притч. Мелодика арабської поезії, цікаві алегорії та символи створюють особливу атмосферу, а європейський читач може спробувати осягнути нову для себе мудрість. Добре пояснює концепцію збірки перша притча у ній:
Як я став безумцем
переклад Олесі Зеліско
Ви спитали мене, як я став безумцем. Це сталося так: одного дня, задовго до того, як боги народилися, я прокинувся від глибокого сну і зрозумів, що всі мої маски вкрали - всі сім масок, що я зробив і вдягав у семи життях - я біг через людні вулиці без маски і кричав: “О крадії, будьте прокляті крадії!”.
Чоловіки і жінки сміялися з мене, а дехто зі страхом ховався в будинках.
І коли я дійшов до ринку, хлопець, що стояв на даху, крикнув “Він безумець!”.
Я поглянув угору, щоб побачити, хто це; а сонце поцілувало моє голе обличчя вперше.
Вперше сонце поцілувало моє голе лице і душа моя сповнилась любов’ю до сонця, і я більше не хотів вертати собі маски. І я знову кричав: “О крадії, благословенні будьте ті крадії, що вкрали мої маски”.
Так я і став безумцем.
І мені було вільно й безпечно у цьому безумстві. Свобода у самотності і безпека від того, щоби бути зрозумілим, бо кожен, хто розуміє нас, поневолює.
Але і не буду я надто гордитися своєю безпекою. Навіть крадієві безпечно у в’язниці від іншого крадія.
Ця притча показує нам, що безумцем вважають того, хто відмовляється носити маски у суспільстві, тобто наш герой проходить шлях до самоідентифікації і йому більше не потрібно прикривати власне обличчя. Він знаходить у собі любов, а значить можна обійтися без маски.
Тему такого “безумства” продовжує вірш:
Гранат
переклад Олесі Зеліско
Одного разу, коли я жив у серці гранату, я почув, як зерня говорить: “Колись я стану деревом і вітер буде співати у моєму гіллі, і сонце буде танцювати на листі, і я буду сильним і красивим у всі пори року.”
Тоді інше зерня заговорило і сказало таке: “Коли я був таким молодим, як ти, я теж це хотів бачити; але тепер я можу оцінити все, тому розумію, що надії мої були марними.”
І третє зерня теж заговорило: “Я не бачу в нас нічого, що обіцяло б нам таке прекрасне майбутнє.”
І четверте сказало: “Але яким би фарсом було наше життя без прекрасного майбутнього!”
Сказало п’яте: “Навіщо сперечатися про те, що буде, якщо ми навіть не знаємо, хто ми є.”
Але шосте відповіло: “Неважливо, хто ми, ми мусимо й далі бути.”
І сьоме зерня сказало: “Я так добре уявляю, як усе має бути, але не можу висловити це.”
Тоді заговорило восьме — і дев’яте — і десяте — і багато інших — поки не заговорили усі, і я не міг розібрати хоч щось серед багатьох голосів.
І тому я переїхав того ж самого дня у серце айви, де менше зернят і ті мовчать.
Тут ми бачимо, як розкриває себе символ гранату, завдяки формі і внутрішній структурі, гранат позначає певну єдність, але разом з тим і розрізненість. Голоси зернят можна сприймати, як голоси нав’язливого суспільства, що пропонує різні ідеї, думки, переконання, але за ними так важко розчути власний голос або хоча б тишу. Тому наш герой обирає усамітнення, у айви “менше зернят і ті мовчать”, він обирає власний шлях до самоідентифікації, де тиша і зосередженість є передумовою мудрості.
Можливе й інше трактування цього тексту, теж можна взяти за основу концепт безумства, але уже всі голоси звучатимуть у голові героя-безумця. І кожен голос буде його власним, думки плутатимуться, накладатимуться, щоб врешті знову вивести героя до нового типу розуміння себе у світі - мовчання, тиші, усамітнення і приведення до ладу думок, пошук гармонії і зусилля над собою колишнім заради змін.
Таким безумцем стати — ой як складно. Спробуємо?