Поетичні образи яблук та айви зачаровують, ними хочеться ділитися та читати. Який найвідоміший сюжет із яблуком? Так, гріхопадіння. Про це все написано? О, поезія не закінчується!
Поетка Маріанна Кіяновська у 2000 році видає збірку “Міфотворення”, книга складається із розділів, що називаються “словами”. І п’яте таке “слово” - Тіло. У цьому короткому циклі з’являється і символ яблука. У першому вірші “Спокуснику, сад Гетсиманський…” яблука з’являються, як символ гріховної спокуси: “Розбещена яблуня — яблука скапують соком. ”, Кіяновська створює образ спокусника: трохи холодного, трохи байдужого, із містифікованою історією: “Бо вийшов зі шкіри вужа...”. Такі описи наштовхують читача на порівняння, звісно, із гріхопадінням Адама та Єви, бо спокусник тут виступає у майже демонічній подобі вужа, його характеристика також звертається до яблук: “I мала /Від тебе хіба що долоні, холодні, як яблука”. Знову ж таки асоціації розгортаються навколо забороненого плоду, проте якогось таємничого, небезпечного, холодного. Цикл “Тіло” показує складні стосунки між жіночим та чоловічим началом, одвічну боротьбу протилежностей, що мусять злитися воєдино.
Продовжує тему перших людей збірка “Книга Адама”, що була видана у 2004 році. Це своєрідний монолог-пошук ліричної героїні: “писатиму книгу для Адама\ про нього\ розрізнення облич\ імен плодів безіменних\ бо насправді усе – одне”. Тут звучить голос Єви, що взяла на себе місію писати книгу про і для Чоловіка. Просуваючись далі, розуміємо, що це не та Єва, що живе у раю із Адамом, вона уже вигнана: “повітря обточує\ час лікує\ ти був мені повітрям \Адаме \лікарю…” Вона зі щемом згадує часи із ним, часи раю. Вона витворює у своїй уяві зустрічі із Адамом, вона ностальгує і згадує: “втомишся коло мене\ знявши із себе обладунки \ забороло\ роз’їдене яблучним соком\ сховаєш те яблуко\ торкнуся губами\ до його запаху\ до тебе ”. Можливо, тут йдеться про уникнення гріхопадіння, якби Адам сховав яблуко або ж це момент після нього, адже “забороло\ роз’їдене яблучним соком” уже, плід уже розкрив свій сенс і шляху назад немає.
Далі яблуко розкриває своє значення знання: “Адаме, де твоє тіло?\ прах у пору цвітіння\ яблуко в зав’язі\ знання чоловіче\ супроти Божого незнання”. Проте знання ще слабке і не оформлене, тільки у зачині, як і тіло, що поки не пізнало цього “яблука у зав’язі”. Наступний вірш уже свідчить про звершене гріхопадіння, бо Адам уже “вкусив від істини”, бо дія уже незворотня, а “Померлі\ хто плаче\ за яблуком\ на околиці саду”. Концепт смерті іде одразу за істиною, ставши смертними, людям залишається тільки плакати за минулим життям, за раєм, що тепер не доступний.
Єва мусить згадати свого Адама, знайти, відшукати, вона запитує: “звідки знаю тебе Адаме\ з якої пам’яті?”, бо у ліричній героїні прокидається щось прадавнє, як згадка про рай. Далі бачимо концепт народження, можливо переродження і створення нового Адама, що концентрує у собі образ чоловіка.
Поетка Катерина Калитко теж втілює у своїй поезії символ яблука, до прикладу у вірші “На Спаса”, яблуко, з одного боку, пов’язане із християнським святом, що традиційно святкують приблизно на початку серпня і освячують у церкві плоди. З іншого ж боку, яблука тут символізують жіноче начало: “Жінки достигають як яблука\ то серпень – окраса віку ”, і бажання єднання із чоловіком: “Виходять жінки із церкви\ глянь\ як ці стиглі яблука\ усією своєю круглизною\ прагнуть вкотитися\ у чиюсь мозолясту долоню ”, адже вірш закінчується тим, що “який щасливий\ чоловік із кошиком\ сонячних яблук ” йде по місту і несе в собі тиху радість.
Інший вірш пропонує ще одну концепцію, що пов’язана із символом яблука, це дерево роду або ж, можна припустити, що це те ж Дерево життя чи світове дерево. У поезії “Що трапилось любий?...” знаходимо такі рядки: “Скидає достиглі ябка розлоге дерево роду”, кожне із яблук на цьому дереві може символізувати конкретну людину, лірична героїня ностальгує і з сумом говорить до свого коханого про втрати, про минуле, про нескінченну печаль.
Ще одна поезія під назвою “Наблизившись каже: візьми мене всього, сповна...” звертається до концепту яблука і дерева: “я був яблучам, прокотився межи усіх,\ я хочу вирости в дерево перелітне,\ я корінь пущу і його триматимеш ти”, цікава ідея метаморфози яблука, що стає деревом, рух, дозрівання - ці концепти часто йдуть поруч із символом яблука.
Продовжуючи біблійну тематику, Калитко створює вірш “Буває, створить Бог такого твого когось, і пустить вас в різних кошиках плисти...”, що містить, як згадки про створення людей Богом, так і алюзії на Мойсея: “і пустить вас в різних кошиках плисти\ по річці з народження, пристати до суходолу, на нім почуватись гостями”, а також яблука тут пов’язані і з осінню: “І тут ця осінь велика, як синій кит, впливає у місто, і б’є хвостом, і дихає...”. Нарешті яблуко справді метафорично присутнє у створенні людини: “Але страх поступово маліє, як яблуко, пожерте роєм осиним, і приходить Бог, і\ виводить назустріч тобі – твого, і чухає спину китові осінньому синьому.” Йдеться про чоловіче та жіноче начало, про долю та очікування своєї долі в образі чоловіка.
Ця тема присутня і у вірші “Думаю, справа у мові...”, жінка втілена у образі Єви, а чоловік в образі Адама: “Ніч запитанням схлипне:\хто ця жінка, ця Єва з яблуком замість черева,\хто чоловік, Адам цей, що літери сіє в неї,\ а виростають вічно яблука або діти,\ із темними серцевинами, схованими до пори?”. Розберемо докладніше символ яблука у цих рядках, очевидно, що перш за все воно тут символізує життя і народження: “Єва з яблуком замість черева”, що також продовжується у рядках: “а виростають вічно яблука або діти...”.
Галина Крук у своєму “Триптиху з яблуком” знову ж таки подає алюзії на біблійну історію, проте із легким докором Богові: “Не те яблуко ти кинув їм, Боже.” Їм - це жінкам, що після гріхопадіння занапастили свою долю. Жіночий голос у цій поезії сильний, лірична героїня не просто докоряє, а й знаходить собі виправдання: “Коли споночіє,\ поодинці крадемося до огорожі,\ похапцем рвемо яблука із найближчих дерев\ і чимдуж утікаєм…\ Хіба ж розпізнаєш у темряві,\ з якого не велено їсти,\ Боже по той бік істини ?!.” Крім того, поданий образ Адама: “Втома твоя велика,\ як яблуко в горлі,\ якого не можеш ковтнути,\ відколи ти вигнанець з раю.” І коли все зникає, то лишається: “Тільки яблуко в горлі, \ якого Господь не велить”. У рядках триптиху відчувається сум розлуки і страждання від первородного гріха.
У Оксани Забужко зустрічаємо вірш “Автопортрет без ревнощів”, що відбиває світ ліричної героїні, вона тут підсилена символом яблука: “Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,\Як розтяте вранішнє яблуко.” Воно тут символізує, як внутрішню красу, так і поранену жінку, адже це не просто яблуко, а розтяте - покривджене.
Ростислав Мельників у своїй книзі “Апокрифи степу” розгортає символ яблука у звичних конотаціях осені, літа, ностальгійного суму. Також поет порівнює місто із яблуком: “Місто - яблуко червоне - \ з підвіконня впало й покотилось...” . Це вже осіннє місто, що переживає свою скінченність, тривання у перехідній порі.
У наступному уривку яблуко уособлює літо: “просто\ осінь\ зовсім\ не червень\ черви\ виїли\ яблуко\ літа...”, доволі стислий і сконцентрований образ яблука літа утримує в собі ті значення символу, що вказують на радість, щастя, але разом з тим неминуче вмирання.
Молода поетка Ірина Сажинська втілює ще один символ у своєму вірші “Айва”. Це рефлексія про ностальгію за домом у вимушених переселенців, який війна змусила покинути рідні домівки. Для ліричної героїні айва залишилася символом рідного дому: “в саду, біля дому, в якому вона жила,\ росли абрикоси, здіймалась п'янка меліса,\ і, достигнувши, гупала по землі айва”. Дитинство закінчилося і почалася жорстока реальність, проте дівчина все ще мріє про повернення додому. Айва ж лишається міцною прив’язкою до місця, де героїня росла, а це значить, що жахи війни лишили відбиток навіть на найпрекрасніших спогадах: “і лякається крапель дощу, гупання айви –\ їй постійно здається, що це гранати.” Тут йдеться про наділення айви власними сенсами, крім визначених символічних значень.
Поезія завжди прагне витворити нові сенси, навіть у такому знайомому сюжеті, як гріхопадіння. Які ще вірші із потужними символами ви знаєте?